Бувають дні, коли слова втрачають свою вагу. Коли навіть найгучніший крик безсилий перед лицем невимовного болю.
Сьогодні, 4 червня, у Міжнародний день безневинних дітей – жертв агресії, Україна схиляє голову у глибокій скорботі. Ми вшановуємо пам’ять наших маленьких янголів, чиє майбутнє безжально вкрала війна.
Починаючи з 2014 року, українські родини перебувають у постійній небезпеці, зазнаючи страшних втрат. Лише станом на початок травня цього року зафіксовано 2496 випадків поранення дітей та 701 факт загибелі. І ці цифри — не просто статистика. Це невимовний біль, розірвані серця батьків та недописані дитячі долі.
Коли стихає дитячий сміх, він перетворюється на тишу. Але ця тиша — не пустка. Вона пронизлива. Вона говорить до нас недоспіваними колисковими, недочитаними казками, залишеними іграшками та назавжди застиглим у повітрі «мамо…». Ці голоси не зникли. Вони стали тишею, яку ми з вами тепер мусимо навчитися слухати.
Сьогодні у Житомирі, на базі Поліського національного університету, ми відкрили особливу меморіальну інсталяцію «Голоси, що стали тишею». Її символізм розриває душу: стовбур металевого дерева проростає з уламків смертоносних снарядів, тримаючи на собі крону у формі карти України. На її гілках — фігури янголів, а замість листя — сотні маленьких дзвіночків. Кожен дзвіночок, який учасники акції «Голоси дітей» з трепетом прикріплювали до дерева, під поривами вітру оживає тонким кришталевим дзвоном. Це голоси наших дітей, які нагадують про себе з небес.
Особливою емоційною точкою заходу стала щемлива композиція від колективу дитячої театральної студії «Метафора» та проникливий виступ Академічної хорової капели «Орея», чиї голоси змусили серце кожного присутнього стиснутися від болю.
Коли бракує людських слів, говорить душа. Разом із Керуючим Житомирсько-Овруцькою єпархією ПЦУ Митрофорним протоієреєм Богданом Бойко ми об’єдналися у спільній, тихій молитві за душі невинно вбитих українських дітей. Схилили голови у спільному диханні, звертаючи думки туди, де для наших маленьких янголів більше немає вибухів, немає страху і немає болю.
Ми пам’ятаємо кожного. Ми не забудемо і не пробачимо.
Світла пам’ять маленьким українцям, які тепер тримають небо над нами. 
