24 серпня, у День Незалежності України, у Житомирському обласному літературному музеї представили унікальний семиметровий рушник із підписами українських письменників, митців, громадських діячів та інших гостей оселі письменника-шістдесятника Євгена Концевича.
Цей рушник — не просто предмет українського декоративно-ужиткового мистецтва. Це унікальний матеріальний документ історії української культури другої половини ХХ століття, який зберігає імена людей, що творили український культурний простір у складний для національної культури час.
Представлення рушника відбулося напередодні та в межах відзначення 35-ї річниці Незалежності України, що надає цій історії особливого символічного значення.
Рушник, який зберігає пам’ять
Історія рушника розпочалася 6 вересня 1964 року в оселі Євгена Концевича. Його гості залишали на домотканому полотні свої підписи, а згодом члени родини письменника вишивали їх.
За інформацією Житомирського обласного літературного музею, на семиметровому рушнику залишили свої автографи 495 людей. Серед них — письменники, представники українського культурного середовища, члени Спілки письменників України та депутати Верховної Ради України.
Серед перших підписів — Надії Світличної, Алли Горської, Івана Світличного та Євгена Пронюка. На рушнику також залишили свої підписи Борис Тен, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Валерій Шевчук та багато інших діячів української культури.
Рушник складається із шести частин, його загальна довжина — сім метрів. Остання частина залишилася невишитою.
Для Євгена Концевича цей предмет мав особливе особисте значення. Він сприймав його як частину власного дому, що зберігала пам’ять про людей, які переступали поріг його оселі.
Літопис українського культурного середовища
Особливість рушника полягає в тому, що він фіксує не лише імена. Він зберігає історію культурних зв’язків, дружби, зустрічей та інтелектуального середовища, яке формувалося навколо української культури у 1960-х роках.
Серед людей, чиї підписи залишилися на полотні, — представники покоління шістдесятників, які відстоювали українську мову й культуру та протистояли радянській тоталітарній системі.
Тому сьогодні цей рушник можна розглядати як своєрідний літопис українського культурного життя.
Кожен підпис на ньому — окрема біографія, творча історія, людська доля. Разом вони формують панораму українського культурного середовища, яке, попри тиск радянської системи, зберігало власну ідентичність.
Від родинної пам’яті — до музейної спадщини
У цьому особливість музейної роботи: предмет, який колись був частиною приватного життя однієї родини, з часом може набути значення для всієї країни.
Рушник Концевича — саме такий приклад.
Він поєднав особисту пам’ять письменника, родинну історію, українську традицію вишивання та історію національного культурного руху.
Український рушник традиційно є символом дороги, пам’яті, дому та зв’язку поколінь. У випадку рушника Євгена Концевича ця символіка набуває особливого звучання: він буквально зберіг на собі сліди людей, які формували українську культуру.
Недаремно сучасники називають його своєрідним літописом української історії. У його орнаментах, кольорах, символах і вишитих іменах закарбовано цілий культурний світ.